Інтерв'ю з креаторами | Моушн і граф дизайнерка Тетяна

Оновлено: 23 черв.

Резидентка платформи Тетяна спеціалізується на креативі, арт-дирекшні, графічному дизайні, брендінгу, моушн дизайні та 2д анімації. Навички з дослідження, аналізу, структурування, здобуті під час економічної освіти і наукової діяльності, допомагають їй глибоко розуміти ринок, B2B та B2C споживача, стратегію бренду і продовжувати її в комунікації. Вважає, що контент з плином часу стає все менш формальним. Він все частіше адаптується під поведінку споживача і стає людиноцентричним.

Резидентка платформи Тетяна спеціалізується на креативі, арт-дирекшні, графічному дизайні, брендінгу, моушн дизайні та 2д анімації.
Фото: Dominik Butzmann, німецька щотижнева газета Die Zeit

Розкажи трохи про себе та свій професійний бекграунд. Як давно займаєшся контентом? Як давно працюєш як фрілансер?

Фріланс трапляється зі мною кожного разу у перервах між постійним працевлаштуванням. Як правило, це періоди від півроку до року. Моє останнє місце роботи – TWIGA Group, а саме підрозділ Medinform. Працюючи там, я встигла взяти участь у розробці двох рекламних проєктів, займалася розкадровками, працювала з командою продакшену та режисерами над "картинкою", анімацією пекшотної частини, з фотографами над створенням матеріалів для кі віжуалів, соцмереж, GoogleAds, Spotify та інших рекламних платформ. Це був мій перший досвід саме в повноцінному глобальному знімальному процесі. До цього був все-таки більше ухил в графіку та моушн.


Звісно, працюючи на фрілансі, доводилось бути більш "універсальним солдатом" і брати на себе все – від розробки ідеї до фінального відео (переважно незнімального характеру). Були проєкти, де буквально "на колінках" в дуже стислі терміни треба було видати на-гора гарний результат. Для одного замовника – розробляти айдентику, для іншого – верстати аналітичні звіти з інфографікою або розробляти каталоги. Від ідеї подачі матеріалу до препресу і роботи з друкарнями.


У фрілансера є два варіанти. Або ти неймовірно крутий спеціаліст одного вузького спрямування й отримуєш замовлення раз на півроку та живеш цим коштом решту часу. Або ти повинен мати більш-менш широкий спектр хард скілів, щоб мати навантаження рівномірно протягом місяця або сезону.


Головний виклик фрілансера, на мою думку, – організувати проєкти, грошові потоки й особисто себе, аби зводити кінці з кінцями та не допускати затяжних лагів у прибутково-витратній частині. Плюс отримувати нові знання. Самому, поза інформаційних потоків, без ком'юніті, важко тримати весь час руку на пульсі. Вся моя робота на фрілансі була можлива завдяки скілам, що вдалось здобути в рамках попередніх агенцій.


Взагалі, дуже багато отримуєш від спілкування з колом професіоналів своєї сфери у "своєму середовищі", просто обговорюючи, хто що нового зробив, чим відзначився, який фільм взяв оскара і чому він крутий чи посередній, оглядаючи й оцінюючи рекламні кампанії, які взяли нагороди. Це дуже багато значить і багато дає.


Як, на твою думку, впливає контент на досягнення глобальних бізнес цілей клієнтів? Як змінюється його вплив протягом часу?

Як саме впливає контент, ми можемо спостерігати на прикладі всім відомих зараз подій. Правильна комунікація (її наявність, взагалі), прозорість, відкрита і чесна трансляція всього, що відбувається на увесь світ. Правильно побудовані меседжі та вимоги, правильні звернення – це зброя проти інформаційної війни, яка є, по своїй суті, війною контентів, війною комунікацій. Зараз значення контенту на панелі приладів викручено на максимум. На рівні країни, в критичних умовах. Але те саме відбувається і на рівні компанії. Правильний і чесний меседж, ретельно продумані цінності та позиціювання мають конвертуватися в якісний екзек'юшн, який серед (і на відміну від) мільйонів інших, змусить зупинити погляд на собі. Все це гарантуватиме лояльність саме ваших людей, прихильність саме до вашого продукту. Навіть якщо сьогодні у ньому немає потреби.


Цікаво, що завжди ми зводили бізнес-цілі компанії лише до однієї: підвищення продажів. Насправді це занадто узагальнене, спрощене і дещо шкідливе формулювання. В залежності від позиціювання, стратегії розвитку, короткострокових або довгострокових перспектив, ми можемо працювати або над заглибленням наявної ніші, або над розширенням глобальної присутності, або над масовістю продукту, або над його унікалізацією, або над сезонною комунікацією, або над вибудовуванням стосунків з клієнтом протягом всього року та, навіть, життя. Це все про бізнес цілі, про маркетинг і про контент, які з плином часу стають все менш формальними, більше копіюють поведінку й настрій споживача, стають людиноцентричними.


Я собі розуміла, якщо їхати, то обов’язково у Берлін, тому що саме там ще один епіцентр подій, наймасштабніші протести, найбільші акції, потужна концентрація культурно громадсько-політичних структур, а отже і важелів впливу.

Як змінилося твоє життя та твоя робота з початком війни? Де ти зараз базуєшся? Через що довелося пройти?

З початком війни я з Києва перебазувалася спочатку в Кривий Ріг, це місто, де я народилась. І рівно 24.02 вся моя робота припинилась на невизначений термін. Всі ніби завмерли, очікували, що це все має якось вирішитись, що далі це не розгорнеться. Думали просто продовжити трохи пізніше.

Проте постійні сирени, безперервний потік новин, від яких неможливо й не можна відірватись, готовність, відпрацьована по таймінгу: бігти у підвал з батьками, з речами та з котом за 3 хвилини – все це вибило і позбавило будь-якої подоби робочого процесу. Думки були надто далеко від "робочих задач". В той самий час, майже миттєво всі креативні "чатікі" переорієнтувалися на інформаційну протидію, фактично відкрився окремий вид фронту, в який я і вписалася поряд з іншими копірайтерами-дизайнерами- стратегами-креативниками. Створювала нескладні віжуали та короткі відоси. Принаймні, я була весь час зайнята і вірила, що роблю щось корисне для всіх. Перший більш-менш зрозумілий постер я створила лише через тиждень після початку повномасштабної війни, і то була більше рефлексія.


У Німеччину вирішили виїхати вже з Тернополя у кінці березня. Я забрала племінницю і кота з собою, батьки залишились в Тернополі, сестра з чоловіком у Кривому Розі. На той момент Польща вже була переповнена, Німеччина її наздоганяла, принаймні Берлін (і про це звідусіль говорили та писали) не приймав і туди їхати не рекомендували. Але я собі розуміла, якщо їхати, то обов’язково у Берлін, тому що саме там ще один епіцентр подій, наймасштабніші протести, найбільші акції, потужна концентрація культурно громадсько-політичних структур, а отже і важелів впливу. Там точно мала знайти собі застосування. Та й узагалі, саме тут дуже багато "наших", з моєї сфери.

Тому житло на перший тиждень я знайшла через Каучсерфінг. Здається, тоді ще не так багато людей зрозуміли, що можна піти таким шляхом. Сьогодні ж, знаю, він став масовим. Офіційно механізм був такий: ти прибуваєш у Берлін, потрапляєш у розподільчий центр, там з’ясовують, чи є якийсь особливий зв’язок з цим містом (робота, навчання, житло, родичі тощо). Якщо ні – розподіляють в іншу частину Німеччини. Каучсерфінг дозволяв оминути цю процедуру і давав час на маневр, на те, щоб знайти собі цей "особливий зв’язок" з Берліном.


Ми одразу ж поїхали до нашого хоста. А потім до іншого. А потім ще іншого. І ще. Загалом тижні 2-3 знадобилось, аби розібратись зі всім бюрократичним різнобарв’ям для біженців. Берлін дійсно складний, у порівнянні з іншими регіонами. Якщо десь у передмісті ти можеш отримати соціальну допомогу + житло (і багато хто так і зробив і зараз мають можливість без зайвих нервів трохи прийти до тями), то тут житла немає просто фізично, тим більше безкоштовного. Самі мешканці Берліну неодноразово говорили, що вони шукали повноцінне житло під оренду в Берліні протягом року-півтора.


Німеччина дуже відкрита українцям, на перший погляд. На кожному кроці українські прапори – на музеях, на держустановах, соборах. Перше, що почула, прибувши на вокзал – “Слава Україні” – чистою українською від поліцейського. Проте, вже розібравшись ретельніше, бачиш, що тут крутий перегин у проросійський бік. Це, як мінімум, продемонструвала поліція на 9 травня, заборонивши формально будь-яку символіку (російську, радянську, українську), а по факту вилучаючи лише українську.


Ключ до всього – люди. Тому говорити, ділитись, допомагати, взаємодіяти. Навіть, якщо болить, і погано, і апатія. Особливо, якщо так.

Що допомогло адаптуватися до нових умов? Твої поради іншим креаторам, які поїхали через війну з України – що робити? чого уникати?

Перші дні/тижні намагалась всюди, де це було можливо, спілкуватись, пропонувати свою допомогу. Так потрапила до громадської організації Віче. Просто після мітингу спитала в організаторів, чи можу я бути їм корисна як дизайнер або креативник. Пропонувала допомогу саме в той час, коли дуже терміново потребувала її сама. "Собі допоможи" – спадав на думку жарт щодо власного становища, без житла, без роботи, без реєстрації і соціальних виплат. Якщо відверто, для мене допомога іншим відчувалась як індульгенція і не я можу приймати жодних подяк. Бо я поїхала, залишивши свою Батьківщину в ТАКИЙ час.


Далі з Віче брала участь у багатьох мітингах, робила для них дещо по дизайну. В рамках Віче стався дуже крутий нетворкінг, тут українці з найрізноманітніших куточків нашої країни, з неймовірно багатим і діаметрально різним бекграундом (режисери, журналісти, київські директори з комунікацій, нанобіологи з філологічними хобі), багато хто працює на волонтерських засадах і в інших організаціях. Варто сказати, що саме через ці контакти вдалося далі познайомитися з керівниками інших фондів й організаціями, що надають Україні гуманітарну допомогу і амуніцію та відправити дещо своїм друзям, які зараз в ЗСУ.


Наприклад, Blueyellow Foundation, яким теж паралельно роблю презентацію для збору донатів. Ще у мене на зв’язку харків’яни Rescue, яким я робила ряд відео для промоції закордоном, знову ж таки, для донатів. Ці хлопці й дівчата роблять взагалі неможливе, їх донати вимірюються сотнями тисяч доларів й допомога не менша ніж від будь-якого фонду. Там я познайомилася зі своєю повною тезкою – Тетяною Каменєвою, – яка стоїть за всіма цими процесами. Та Михайлом Черноморцем, який говорить голосом Арестовича і доставляє все необхідне у найгарячіші точки.


Інший бік мого (здебільшого нервово-інтенсивного) пошуку контактів і спілкування – стало членство у Berlin Factory. Це коворкінг та ком’юніті в одному лиці, з івентами, лекціями, мітапами. Для українців тут пропонують 3 місяці безкоштовного резидентства. Це дуже зручно, якщо звик працювати в офісі, серед людей, відокремлювати роботу й "дім", якщо хочеться змінювати картинку протягом дня або просто черпати від особливої "ноосфери" (криворіжці, які переїхали у Київ, зрозуміють про що я). Далі були співбесіда і прийом до школи Miami Ad School. Тут теж для українців передбачена стипендія, що повністю покриває вартість навчання. Та я думаю, для кожного українця креативної сфери – це можливість поза межами усвідомлюваного. Я теж не вірила 2 тижні, доки не отримала лист-підтвердження про зарахування.


Отже, на запитання, що б я рекомендувала робити, аби адаптуватись до нового середовища, відповідаю: шукати своїх, вписуватися скрізь, де тільки можливо, йти туди, де страшно, не боятись виглядати безглуздо, в жодному разі не зупинятись. Ключ до всього – люди. Тому говорити, ділитись, допомагати, взаємодіяти. Навіть, якщо болить, і погано, і апатія. Особливо, якщо так.


Отже, на запитання, що б я рекомендувала робити, аби адаптуватись до нового середовища, відповідаю: шукати своїх, вписуватися скрізь, де тільки можливо, йти туди, де страшно, не боятись виглядати безглуздо, в жодному разі не зупинятись.

Чи працюєш зі старими клієнтами? Як шукаєш нових?

Мабуть, це не буде новиною, як і в будь-якому бізнесі, для фрілансера важливо "напрацювати" своїх постійних клієнтів. Вони утворюють "скелет" твоєї роботи. Це люди, які за будь-якої потреби звертатимуться до тебе, оскільки ти для них перевірений класний спеціаліст, з яким склалося, який розуміє, який ловить з півслова. І навіть, якщо ти не можеш взяти задачу просто зараз, вони готові чекати якийсь час, замість того, щоб шукати когось іншого. Крім того, саме ці люди будуть давати рекомендації своїм знайомим. Я не знаю нічого, що б працювало краще, якісніше за "сарафанне радіо", як мінімум в плані довіри, відкритості клієнта до діалогу, співпраці, відсутності бар’єрів, страхів тощо. Однак дуже суттєвим недоліком є неможливість його контролювати, керувати цим процесом.


Мені не дуже подобаються слова "клієнт" або "замовник", бо вони вже надто деперсоналізовані, формальні. У мене відносини з більшістю – дружні або майже дружні. Ми можемо просто зідзвонитися та поцікавитись справами один одного. Це не клієнти, це "свої" люди або, як мінімум, партнери.


Так, наприклад, у лютому зідзвонились з маркетинг-директором, поговорили і… запланували довгострокову співпрацю на створення десь порядку 15 відео для ряду брендів з фармацевтичної галузі. З іншою керівницею громадської організації зідзвонювались і просто говорили про те, як боротися з вигоранням та втомою. Я думаю, це багато значить, коли ви на одній хвилі, коли вибудовуєш стосунки трохи ближче, ніж просто замовник-виконавець. До речі кажучи, всі ці люди прийшли саме за рекомендацією, через інших людей, або через нетворкінг, спілкування.


Що важливо для тебе в роботі з клієнтом, над проєктом? Чого зараз не вистачає тобі, щоб бути ефективною в роботі?

Звісно, дуже важливо аби проєкти/задачі були цікавими. Це зазвичай означає, що в

процесі ти можеш зробити хоча б невеликий апгрейд скілів. Креативну складову або ж технічну. Сильною мотивацією особисто для мене (окрім фінансової винагороди) є думка про те, що я це потім зможу виставити в соцмережах, в портфоліо, написати про те, як це робилось, як народжувалась ідея, як і чому саме цей прийом було обрано.


Найбільше бажання (і, мабуть, побажання) щодо клієнта – щоб кожен займався своєю роботою. Маю на увазі, дуже спантеличує, коли тобі вже пропонують готові інструменти або готові рішення і просять "просто зробити отак". Просто "збільшити шрифт", просто "зробити червоним" або "посунути правіше" тощо.


Натомість мені важливо розуміти, що людина відчуває. Ми гармонійні істоти і ми всі відчуваємо, коли в композиції є дисонанс. І навпаки, іноді не в змозі пояснити, але зображення має такий магнетичний, атмосферний ефект, що ти мимоволі захоплено його розглядаєш. А, як правило, це композиція, поєднання кольорів, ритм і рима у формах і відтінках тощо. І ці комбінації породжують безліч наративів, сенсів, підтекстів. Тому я радше запитую: якого настрою вам хочеться? яке відчуття викликає це? на що має бути схоже? яку асоціацію викликати? і так далі.


З цією ж метою робиться запит на референси – аби зрозуміти, на що у клієнта "спрацьовує" цей тригер, з’ясувати, на які "точки" тиснути. Тут, насправді, потрібно додати важливу ремарку: за умови, що клієнт дуже добре розуміє свою цільову аудиторію, адже цей тригер має працювати саме на людину, до якої ми намагаємось донести інформацію. Це до речі про те, чому неможна просто сказати "хочу, щоб було гарно" або "щоб виглядало дорого".


Щодо другого запитання, я думаю, що менеджерські скіли – це зона мого росту. Мені не вистачає упорядкованості, планування, розподілу задач по матриці Ейзенхауера або будь-якій іншій. Та й зараз трохи, думаю, нам всім не вистачає впорядкованості, відчуття опори і хоч якоїсь визначеності.


Сильною мотивацією особисто для мене (окрім фінансової винагороди) є думка про те, що я це потім зможу виставити в соцмережах, в портфоліо, написати про те, як це робилось, як народжувалась ідея, як і чому саме цей прийом було обрано.

Розкажи, будь ласка, про досвід роботи із платформою та її клієнтами. Як дізналася? Які бар'єри були? Скільки проєктів вдалося реалізувати та для яких клієнтів? Чи продовжила роботу з ними після першого проєкту?

Про Taker | Maker я вперше дізналась з виступу засновниці Юлі Письменній на TEDxVechirniyBlvd. Трохи згодом на цій платформі я побачила своїх друзів-знайомих з креативної сфери і вирішили приєднатись. Я не до кінця розуміла, чим саме відрізняється ця платформа від багатьох інших платформ для фрилансерів. Але згодом стало ясно (і це дуже крута особливість), що Taker | Maker – не пасивний актор цього дійства, що він підшукує під кожен проект окремого креатора, який би найбільше відповідав вимогам і запиту.


Мені здається, я точно реалізувала на платформі поєктів 5. Серед них презентації для українського підрозділу міжнародної рекламної мережі Havas Village Ukraine та відео для міжнародного студенського сервісу EduBirdie. Був ще один проєкт, відео анімація, який так і не реалізували, але тепер ми спілкуємось з арт-диром агенції і час від часу від нього приходять невеликі задачі. Та й просто інколи підстраховую його з моушном.


Що тобі найбільше подобається у платформі? Що варто покращити?

Найкраще в Taker | Maker те, що можна бути впевненим в надійності оплати, в адекватності замовника, те, що є ще одна людина, яка теж відстоює твої інтереси і твій бік. І робить це набагато краще за тебе )


На чому зараз фокусуєшся у роботі? З якими викликами в роботі з клієнтами найчастіше стикаєшся?

Зараз я вже пройшла 4 співбесіди, і всі тут потребують тестових завдань, інколи навіть дуже об’ємних. Щодо мовного питання, тут англійська майже офіційна. Берлін – це особлива й окрема частина Німеччини, де все дуже інакше через багатонаціональність, мультикультурність, вируючі процеси саморозвитку й самоорганізації міста як системи, що цілком протилежне до консерватизму і суто німецького прагматизму.


Отже, шукаю більш-менш постійне місце, однак все одно відгукуюсь на проєктну роботу, яка, як правило, заходить з боку агенцій. В нинішніх умовах критично важливо з розумінням ставитись до партнерів і вибудовувати стосунки "замовник-виконавець" саме з точки зору отримання якісного кінцевого результату. Думаю, зараз не йдеться а ні про проєкти на Каннські Леви, а ні про суперечки щодо власного бачення, зараз важливо зібратись і просто зробити хороший продукт, максимально вкластись, враховуючи усі клієнтські вводні.


В нинішніх умовах критично важливо з розумінням ставитись до партнерів і вибудовувати стосунки "замовник-виконавець" саме з точки зору отримання якісного кінцевого результату.

На твій погляд, як власникам бізнесу знайти ідеального креатора – того, хто точно зробить роботу як потрібно?

Тут не буде практичної інструкції, алгоритму або іншого роду зрозумілих кроків. Тому що, знайти свого креатора – це як знайти свого психолога, свого косметолога, свого перукаря та й узагалі, свою людину. Це таїнство і магія. Лише через спроби-помилки. Я знаю кілька випадків, коли через магію "своїх" креатор виконував проект краще, ніж завжди, в середньому. Взаємодія відбувається у правильному руслі, ви на одній хвилі, ти розумієш замовника на поза вербальному рівні і все складається. І навпаки через відсутність такої магії, класний професіонал може зробити зовсім посередню роботу.


Це дуже схоже на пошук своєї людини. Це непросто, маєш пройти через розчарування, але й не існує вичерпної формули або чарівної пігулки. От у маркетингу, наприклад, так само. Це вкрай неточна наука. Маркетинг ніколи не дає відповідей, він робить гіпотези і йде в поля перевіряти. А потім робить висновки на основі того, що спрацювало. Тому відповідаючи на це запитання, скажу: бути як з маркетингом. Можна передивитись портфоліо, досвід, скіли, зробити припущення, що цей креатор класно виконає задачу і… йти перевіряти це припущення.


А як стати креатором, з яким завжди хочеться працювати?

Я б сказала, бути завжди незадоволеним. Ти зупиняєшся рівно в той момент, коли вирішив, що ти вже достатньо класний. Це момент смерті тебе як професіонала. Інший бік (і це дещо дискомфортний стан) продовжувати бігти, наздоганяти і рівнятись на тих, хто краще, завжди шукати спілкування з тими, хто на пару сходинок вище. "Якщо ти опинився в кімнаті, де ти найкращий, терміново виходь і йди в іншу", не пам’ятаю звідки цитата, але дуже влучна.


Ще момент – маєш пропускати через себе проєкт. Якщо не живеш ним, то й вийде якось пластмасово, неживо, штучно. Маєш щоразу шукати неочевидне рішення, занурюватись в ринок і в споживача. І обов’язково в клієнта. Маєш пам’ятати, що це ти в курсі, як проходить процес від створення ідеї до реалізації. А клієнт про це не знає. І він так само не має поняття про половину тих термінів, якими ти оперуєш, коли пояснюєш рішення. Тому що це не його робота, а твоя. Це означає, що це ти маєш ставити правильні запитання і витягувати потрібну інформацію, а не "клієнт дав поганий бріф".


Дивитися портфоліо Тетяни як моушн дизайнерки / 2д аніматорки та як графічної дизайнерки / арт-директорки.

169 переглядів