Інтерв'ю з креаторами | Райтерка Катерина

Оновлено: 14 вер.

Резидентка платформи Катерина спеціалізується на текстах і має потужний досвід у фешн індустрії. До війни до досвіду райтерки та редакторки почала активний розвиток як арт-директорка та стилістка фешн фото і відео зйомок. Вважає, що шукати креатора потрібно "серцем". Адже контент — це не просто слова та графіка, а ще й певні цінності. І для бізнесу, і для креатора буде краще, якщо вони збігатимуться.

Резидентка платформи Taker | Maker Катерина спеціалізується на текстах і має потужний досвід у фешн індустрії.

Розкажи трохи про себе та свій професійний бекграунд. Як давно займаєшся контентом? Як давно працюєш як фрілансер?

Контент зі мною, здається, був завжди. За фахом я лінгвіст та журналіст, й більшу частину свого професійного життя присвятила текстам. Ще на останніх курсах в універі почала писати про моду. Через рік наважилася взяти участь у Bazaar Fashion Forward (конкурс фешн видання Harper's Bazaar Україна) й виграла навчання у London College of Fashion. По поверненню мені одразу ж запропонували роботу fashion-редактором в Buro 24/7 Україна. Так розпочалась моя модна кар’єра. Решту часу займаюсь іншими проєктами на фрілансі — переклади, локалізація контенту, копірайт.


А ще кілька років тому почала захоплюватись модними зйомками. Спочатку просто “бавились” з друзями, а потім заснували “агенцію”, в якій я виконувала роль арт-директора, а у малих проєктах — ще й стиліста. В останньому бренді, з яким почала співпрацювати до війни, по суті відповідала за весь контент — від текстів до візуальної складової. Це був дуже цікавий досвід, адже мала змогу буквально на практиці спостерігати, як тексти та картинки впливають на впізнаваність та продажі.


Так я впевнилась, що для малих брендів дуже корисно мати невеличку команду, й точно не треба засмучуватись, якщо переважну більшість питань вирішує одна людина, бо тоді можна дуже легко виправляти всі баги й розвиватись у визначеному напрямку якнайшвидше.


Як на твою думку впливає контент на досягнення глобальних бізнес цілей клієнтів? Як змінюється його вплив протягом часу?

Тепер, коли перед багатьма українськими компаніями, які раніше могли й не задумуватись про розширення бізнесу, постало питання виходу на міжнародний ринок, контент має ще більше значення, адже вони повинні конкурувати з величезною кількістю гравців у тій самій ніші та ціновому сегменті. Й коли мова йде про фешн, наприклад, то тексти й візуал якраз є найдієвішими інструментами в боротьбі за аудиторію. Бо саме історії та емоції, а не продукт як такий, змушують людей купувати речі, тим паче з цінником понад 150-200 євро.


До війни Катерина до досвіду райтерки та редакторки почала активний розвиток як арт-директорка та стилістка фешн фото і відео зйомок.

Як змінилося твоє життя та твоя робота з початком війни? Де ти зараз базуєшся? Через що довелося пройти? Що допомогло адаптуватися до нових умов? Твої

поради іншим креаторам, які поїхали через війну з України — що робити? Чого уникати?

З самого початку війни взагалі працювати було важко. Крім BURO. більш ні на що не вистачало ані фізичних, ані моральних сил. Перші два тижні провела в Києві, ховаючись в укриттях, бо квартира, яку знімала, знаходилась на 9 поверсі, й у ній немає жодних несучих стін, які могли б захистити від обстрілів. Але в моєму укритті взагалі не ловив інтернет, неможливо було спати більше години на добу через холод, до того ж через кілька днів сильно захворіла, тому написати одну статтю на той час — був величезний подвиг.


Тоді чоловік запропонував відвезти мене на захід України, щоб я хоча б могла поспати, ефективніше працювати та займатися інформаційною волонтерською діяльністю. Просто пішли на вокзал й сіли на поїзд до Львова. Але у місті буле вже переповнено біженців й все, що нам змогли запропонувати, це мат у спортзалі в одному з місцевих коледжів. Провівши ще одну безсонну ніч, я була готова на будь-що. Чоловік цим скористався й відправив мене до знайомої в Польщу. Ще одна безсонна ніч, 22 години на кордоні — і я у безпеці.


У невеличкому містечку під Варшавою проходила моя первинна реабілітація. Перші тижні були найважчими, прокидалась по 10 разів на ніч, боялася виходити з дому, підстрибувала від кожного звуку, дуже сумувала за домом. Шукала будь-яку можливість спілкуватись зі знайомими людьми, інколи навіть надто нав’язливо. Це, звісно ж, не найкращим чином вплинуло на мою продуктивність. На звичну роботу витрачала втричі більше часу.


Потім мене до себе запросила сестра, яка разом з сином та подругою з дочкою знайшла притулок в Йені в Німеччині. Тут разом з рідними я вже більш-менш прийшла до тями. Інколи гуляла містом, трохи поїздила по Тюрингії, щоб відволіктися від новин, адже всі мої проєкти — і робочі, й волонтерські — були пов'язані саме з ними.


Резидентка платформи Taker | Maker Катерина спеціалізується на текстах і має потужний досвід у фешн індустрії.

Тоді вперше я сіла й спробувала для себе розібратися, де мало б сенс зупинитись на довше й що саме мені хотілося б робити. Так з'явилась ідея поїхати до Франції. Я понаписувала у всі групи та чати, що мені потрібен притулок в Іль-де-Франс або десь на півдні, але бажано у місті, де хоч теоретично можна знайти якусь роботу у моді. Отримала купу пропозицій, переважно від самотніх чоловіків, але було одне запрошення від дівчини-колумбійки з Парижу, яка написала, що я можу залишитись у неї на кілька днів. Я подумала, що мені все одно втрачати нічого, а за кілька днів можна щось знайти вже на місці.


На щастя, поки я прямувала до Франції, волонтерська організація сконтактувала мене з родиною в Парижі, яка запропонувала мені житло на кілька місяців та ще й доступ до офісу власної компанії, де я радо паразитую — займаю вільний робочий стіл й надмірно споживаю корпоративну каву. Коли запитала у своїх хостів, чому вони вирішили прийняти біженців з України (а я знаний майстер ставити недоречні запитання), вони трохи розгублено відповіли "Але ж це нормально".


Й дійсно, трохи поживши у Франції, починаєш усвідомлювати, що для цього народу нормально надавати підтримку тим, хто її потребує, навіть якщо не питають, нормально відкрито відстоювати свої права та права інших: тут постійно всі мітингують й на одній локації може проходити одразу кілька демонстрацій — ніхто нікому не заважає. Багато моїх нових знайомих йдуть після роботи роздавати їжу та одяг біженцям з України, пишуть петиції, донатять…


Твої поради іншим креаторам, які поїхали через війну з України: що робити? чого уникати?

Спочатку і я бралась за всі волонтерські проєкти, які тільки потрапляли на очі, не дивлячись на попередження чоловіка-психоаналітика. Й звісно ж вигоріла дуже швидко. До того ж всі мої ментальні проблеми радо нагадали про себе тільки-но я опинилась у безпеці. Були навіть дні, коли просто не могла встати з ліжка через депресію. А це не дуже вдячно щодо людей, які допомагали мені врятуватися від війни, та близьких, які сподіваються, що в мене все добре.


Тож я погодилась на консультацію з психотерапевтом, після якої трохи обмежила інформаційні ресурси та час, який на них витрачаю, а також зупинилась лише на кількох волонтерських напрямках діяльності, які мені наразі найближчі до серця й не забирають всі сили. Це просвітництво в інстаграмі, адже маю переважно англомовних підписників (розповідаю, що відбувається, і як можна допомогти, даю посилання на корисні ресурси) та участь у проукраїнських мітингах, що проходять у Парижі щосереди та щосуботи, бо переконана, що розповідати про події й не давати людям звикнути до війни — надзвичайно важливо.


Почала читати більше книжок з історії, бо люди, з якими знайомлюсь, дізнаючись, звідки я, розпитують, що до чого, а я боюсь ляпнути якусь дурницю. Почуваюсь трохи консулом в цьому сенсі. Коли є вільний час (а його з французькою бюрократією не так вже й багато), створюю чи перекладаю антиросійський медіаконтент для волонтерських об'єднань.


У Парижі як волонтер Катерина займається просвітництвом в інстаграмі, адже має переважно англомовних підписників та бере участь у проукраїнських мітингах, що проходять у Парижі щосереди та щосуботи.

Якщо ж узагальнити весь мій "біженський досвід", то креаторам, які шукають притулку в інших країнах, можу дати кілька порад:


По-перше, якщо ви "людина тонкої душевної організації", як і я, не картайте себе за те, що ви в безпеці або докладаєте замало зусиль для нашої перемоги, бо це зразу ж робить із вас інваліда. Як тільки починаєте думати про те, що в Україні залишились ваші рідні, а є ще й люди, які взагалі не мають, що їсти, й перебувають під постійними обстрілами, згадуйте про правило кисневої маски в літаку. Тільки коли самі міцно станете на ноги, зможете ефективно допомагати іншим. Ви ж не коритимете пораненого солдата за те, що він опинився в госпіталі, або дівчину, що, почувши звуки вибухів, втратила свідомість (як я 24 лютого). Тож жодна нормальна людина не звинуватить вас у вашому рішенні жити й займатись своїми звичними справами, рятувати рідних, підіймати економіку через податки чи донати тощо. Головна задача для кожного українця наразі — залишитись живим, а все що ви робите понад цю "програму мінімум" — це вже надзвичайна допомога.


По-друге, відкиньте думки про те, що ви нікому не потрібні, але й не чекайте, що за вас все робитимуть й нададуть найкращі умови. Зазначаю про всяк випадок, бо за кордоном мені трапляються різні українці з різними запитами. Якщо є можливість, сплануйте свій ескейп заздалегідь. Визначтесь з країною, продумайте маршрут, спишіться з потенційними хостами на перший час, підготуйте документи. Супер, якщо є можливість і про роботу домовитись дистанційно. Починайте вчити мову країни, до якої прямуєте, якщо ще не володієте досконало.


По-третє, під час подорожі та у країні призначення спілкуйтесь якомога більше з різними людьми. Цю пораду мені давали всі європейці, яких я зустрічала. Резюме та портали пошуку роботи — це добре, але контакти тут вирішують все. Я в нормальному житті дуже замкнена в собі, але вже познайомилась з великою кількістю людей, в тому числі у своїй індустрії, й дуже сподіваюсь, що це мені допоможе. Принаймні, зайвим не буде.


Й, нарешті, не читайте новини з ранку до вечора й знайдіть щось, що слугуватиме для вас джерелом ресурсу — те, що надихатиме й надаватиме сил, адже креативити, коли заряд на нулі, неможливо. Це актуально не тільки для девайсів.


Катерина вирішили для себе, що братиметься навіть за асистентську роботу й розглядатиме стажування, бо це крута нагода довчити мову, звикнути до іншої культури й опанувати нові скіли, в тому числі й комунікативні.

Чи працюєш зі старими клієнтами? Як шукаєш нових?

Я продовжую працювати з BURO. й вважаю, що мені в цьому дуже пощастило, бо звична робота в звичному колективі слугує таким собі острівцем минулого життя й допомагає не почуватися самотньою. Також, знайшла нового замовника на переклади зі Штатів. Компанія має офіс в Україні й відкрила збір коштів на допомогу армії та біженцям, до того ж, має певний об'єм робот українською, це все мене й підкупило. Крім того, мене не просто не покинула, а ще й дуже підтримує фірма, яку я знайшла саме на платформі Taker | Maker.


Крім того, я для себе вирішила, що братимусь навіть за асистентську роботу й розглядатиму стажування, бо це крута нагода довчити мову, звикнути до іншої культури й опанувати нові скіли, в тому числі й комунікативні. Але наразі я завзято вчу французьку (зі студентських років вже геть все позабувала) й шукаю роботу на місці, бо без неї знімати житло, якщо доведеться залишитись надовше, буде проблематично.


Які проєкти точно не розглядатимеш?

Все, що пов'язане з рф. Ще кілька років тому якось інтуїтивно відмовилась від співпраці з замовниками на переклад та локалізацію фешн-контенту з росії, а тепер не розглядаю ніякі російськомовні проєкти взагалі, на який би ринок вони не були розраховані. А в сенсі візуального контенту слідкуватиму, щоб замовники не мали ніякого діла з країнами-агресорами.


Що важливо для тебе в роботі з клієнтом, над проєктом?

Для мене важливі пунктуальність та якість. Я перфекціоніст, причому маніакальний. В мне це через "вавку в голові", але для замовників — додаткова перевага. Наразі з тайм-менеджментом дуже проблематично, бо ти не знаєш, що з тобою трапиться через годину, не те, що завтра, тому планую дуже обережно визначати дедлайни й обговорювати заздалегідь можливість їх продовження.


Розкажи коротко про свій досвід роботи із Taker | Maker та її клієнтами.

Про платформу дізналась так би мовити з перших уст, тому ніяких сумніві щодо реєстрації не було. На платформі знайшла всього одного замовника, але це був союз, створений на небесах. Ми співпрацюємо вже рік на постійний основі й дуже цінуємо один одного.

Катерина вважає, що клієнт завжди правий, тому потрібно дуже пильно обирати людей, з якими працюєш.

На чому зараз фокусуєшся у роботі? З якими задачами до тебе приходять клієнти? Чи змінилися вони в контексті до / після війни?

Звісно ж війна змінила всі плани. Те, що я собі була напланувала, наразі не має ніякого значення. Велику частину мого життя — як особистого, так і професійного — займала мода, а наразі вона мало кого хвилює. Навіть, BURO., що завжди спеціалізувався на новинах фешн-індустрії, бьюті та культурі, наразі в першу чергу обслуговує потреби людей у воєнний час. Але іноземні компанії продовжують працювати в звичному режимі. На їх замовлення війна в Україні ніяк не вплинула, і це дає можливість трохи відпочити від страшних реалій (хоча переключатись дуже важко).

На твій погляд, як власникам бізнесу знайти ідеального креатора — того, хто точно зробить роботу як потрібно?

Зараз скажу дурницю з точки зору бізнесу, але я впевнена, що шукати потрібно "серцем". Якщо портфоліо вам загалом подобається, краще запросити потенційного кандидата на каву. Кілька годин за розмовою краще за будь-які тести дадуть зрозуміти, чи вас чує людина й чи вам буде легко з нею працювати. Звісно ж можна попросити зробити якесь невеличке завдання для перевірки скілів, але воно точно не має займати в людини багато часу, 30-60 хвилин максимум. Й краще, якщо це також буде оплачувана робота. Якщо ж у процесі зрозумієте, що вам не по дорозі, одразу ж припиняйте співпрацю й починайте шукати того, хто вас добре розуміє. Але мені особисто кілька разів траплялись замовники, які самі не знають, чого хочуть. Таким навіть не знаю, що порадити.


Як стати креатором, з яким завжди хочеться працювати?

Як і в будь-якій іншій сфері, тут, як на мене, найкраще діє правило: клієнт завжди правий, тому потрібно дуже пильно обирати людей, з якими працюєш. Адже контент (а в креативній сфері особливо) — це не просто слова та графіка, а ще й певні цінності. І для всіх буде краще, якщо вони співпадатимуть у вас із замовником. Від проєктів, які несуть тільки матеріальну цінність краще відмовитись. Але це мій власний досвід, ймовірно, є спеціалісти, які можуть у будь-яких умовах показувати високі результати. Заздрю, якщо ви саме такий креатор.


Дивитися портфоліо Катерини, редакторки та райтерки.

70 переглядів