Інтерв'ю з креаторами | Копірайтерка Ніка

Оновлено: 17 годин тому

Резидентка платформи Ніка спеціалізується на креативних текстах і має системний досвід із створення бренд-стратегій. За ніч у потязі до Праги вона надіслала понад 50 месіджей та імейлів агенціям, компаніям, студіям зі своїм портфоліо та резюме. Коли вона приїхала до Риму, то вже мала 3 заплановані співбесіди. У вічному місті, де всі фанатіють від старовини, її зваблює думка зайняти велику нішу інноваційного креатора.

Резидентка платформи Ніка спеціалізується на креативних текстах і має системний досвід із створення бренд-стратегій

Розкажи трохи про себе та свій професійний бекграунд. Як давно займаєшся контентом? Як давно працюєш як фрілансер?

Я маю 8 років досвіду креативним копірайтером, працювала у 4-х рекламних агенціях та 2-х ІТ-компаніях. Раніше робота фрілансером займала в мене 10% часу (75% постійна робота в студії, 15% — власні проєкти). На жаль, зараз я не маю можливості продовжувати стабільну роботу в студії, яка в мене була в час до війни. Тепер фріланс займає 50% часу, 20% — пошук проєктів та постійної роботи в Італії. А Італія — складна країна для того, хто не розмовляє, а й, відповідно, не пише італійської.


І тут, на мою думку, справа не тільки в мові. Насамперед Рим, де я зараз мешкаю, дійсно дуже красиве місто. Але зовсім не прогресивне. З одного боку, людям тут щось новітнє та інноваційне в будь-якій сфері, у тому числі й маркетингу, зовсім не треба. А з іншого — в креативній та мистецьких сферах можна простежити маленькі спроби зробити щось свіже. Хоча все одно тут фанатіють від старого більше, ніж розвивають щось нове. Поки що я розумію, що в Італії людям зручніше жити без великих змін, дивлячись роками на Колізей. Водночас мене зваблює думка, що тут є можливість зайняти велику нішу інноваційного креатора.


Як змінилося твоє життя та твоя робота з початком війни? Через що довелося пройти? Чи встигла вже адаптуватися до нових умов і знайти роботу?

Коли почалася війна, то майже всі, хто працював зі мною у студії, поїхали з Києва до різних куточків України. Два перші тижні війни я залишалася вдома у Києві. Удень на велосипеді я розвозила продукти та медикаменти людям, що їх потребували. Отримувала заявки через телеграм-боти та рушала. Ввечері трошки працювала за фахом над проєктами, що залишилися в студії. У цей період постійно доводилося переміщуватися із квартири до підвалу, який був у спортзалі за будинком. Окрім комп’ютера, я завжди брала із собою ковдри та майже усі важливі для себе речі (одяг, гігієна, документи, навіть якийсь посуд).


Мій друг, що мешкає в Америці, двічі пропонував мені поїхати з України в той час. Вперше я відмовилася, адже рідні не вважали це безпечним (дивно, бо Київ бомблять, а Європу поки що ні). На другий раз я погодилася і почалася невеличка пригода, під час якої я познайомилася зі своїм батьком, якого ніколи не знала. Він відвіз мене до Ужгорода, а звідти я мала їхати в Братиславу, щоб отримати візу в США. Поки я була в Ужгороді, то вирішила, що це не найкраща ідея. Зараз Америка — одна із найдорожчих країн. Стати там на ноги буде складніше, ніж в Європі, адже в мене лишалися можливість продовжувати роботу з українськими та європейськими клієнтами. Часовий пояс це б ускладнював. Тоді я абсолютно інтуїтивно подумала про Рим, де мешкає мій дідусь, якого я теж ніколи не бачила. Я вирішила поїхати до нього через Прагу.


За ніч у потязі до Праги я надіслала більше ніж 50 повідомлень в інстаграм та на мейл агенціям, компаніям, студіям зі своїм портфоліо та резюме. Коли я приїхала в Рим, то вже мала 3 заплановані співбесіди: у мережеву агенцію, бренд чоловічих костюмів та креативну студію, подібну до тої, де працювала у мирному Києві.


Коли Ніка приїхала в Рим, то вже мала 3 заплановані співбесіди: у мережеву агенцію, бренд чоловічих костюмів та креативну студію, подібну до тої, де працювала у мирному Києві.

Перша агенція пропонувала позицію Senior або Middle Creative з офіційним працевлаштуванням та житлом для українських кандидатів. На співбесіді мені сказали, що агенція збирає контакти таких кандидатів лише для бази фрілансерів. Минув місяць, а цю базу досі не зібрали.


Друга співбесіда з одним із директорів бренду чоловічих костюмів дала мені інакшу, але навіть вигіднішу можливість, — контакт із мережевою агенцією в Мілані, якому дуже потрібна людина із досвідом у креативі. Однак, чим більша агенція, тим краще в ній планують бюджет. Тому заробітний фонд для працівників в різних країнах уже розплановано. Є гроші лише на відкриті вакансії, що ствердив глобальний офіс. Опція одна: працювати як фрілансер на тендерах. Якщо тендер виграє агенція із моєю допомогою, то я отримую гонорар. Так запропонували працювати на випробувальному терміні. Подивлюсь, що із цього вийде.


Третя співбесіда вистрілила. Це була студія, яка мені інтуїтивно дуже сподобалася. Настільки, що я написала прямо в директ одному із власників та креативному директору. Мені відразу відповіли та призначили зустріч. Далі запропонували працювати, як фрілансеру, над проєктом для міністерства охорони здоров'я Італії. Через те, що я не спілкуюся італійською, а не всі італійці вільно володіють англійською, на штормінги мене не кликали. Однак, я працювала над проєктом самостійно, синхронізуючись з іншими в команді на етапах ствердження. Так я заробила свої перші гроші в Італії.


Чи працюєш зі старими клієнтами? Чи шукаєш нових?

Я продовжую працювати з українським додатком obimy і дуже цим пишаюся. Це перший у світі месенджер, який дозволяє людям обмінюватися не словами, а сенсами — тим, що ми звикли робити зі своїми близькими. Обійми, поцілунки, інші штучки. Під час війни багато хто втратив можливість обійняти близьких. Тому додаток став дуже популярним серед українців саме під час повітряних тривог. Для obimy я розробила tone of voice та пишу тексти для самого додатку.


Зараз я продовжую шукати постійну роботу в Італії та Європі, хоча частіше пропонують фріланс, що мене цілком задовольняє. Постійної роботи хочеться, щоб стабільність відчувати у такий неспокійний час. Адже одна справа, коли їдеш зі своєї країни, і знаєш, що зможеш повернутися, і зовсім інша — коли ти вимушений втратити свій дім і роботу не через свою провину.


Які проєкти точно не розглядатимеш?

Російські проєкти, звісно, точно розглядати не буду.


Чого зараз не вистачає тобі, щоб бути ефективною в роботі? Що важливо для тебе в роботі з клієнтом, над проєктом?

Щоб бути ефективним, базово по піраміді Маслоу, мені не вистачає постійного житла, розпорядку дня та якогось оточення. На третьому тижні в Італії я вже хоч якось планую свій день. Перші дні я провела як "їжак в тумані" зовсім сама, не розуміючи куди та нащо мені йти. Від клієнтів наразі хотілося б чіткого розуміння термінів, адже зараз я перебуваю в постійному очікуванні відповідей без конкретних дат.


Щоб бути ефективним, базово по піраміді Маслоу, креаторці Нікі не вистачає постійного житла, розпорядку дня та якогось оточення.

Розкажи коротко про свій досвід роботи із Taker | Maker та її клієнтами.

У мене дуже позитивний досвід роботи із платформою, адже вона з'явилася в моєму житті під час першої хвилі пандемії. Тоді я теж опинилася у ситуації невідомості. І ось на платформі я знайшла чудового клієнта — іграшки Pixio. Писала історії про їхніх персонажів та тексти на сайт. З ними ми дуже довго працювали. У мене навіть вдома було дві такі іграшки. На жаль, не знаю чи стоять вони там досі на поличці.


Як дізналася? Які бар'єри / побоювання були? Чому вирішила спробувати? Що тобі найбільше подобається у платформі? Що варто покращити?

Про платформу мені розповіла подруга, яка теж має на ній портфоліо. Спробувала, бо мені усе цікаво. Тому і бар’єрів в мене не виникло. Подобається ідея платформи, яка для мене звучить "where all needs meet" 🙂 Єдине, що хотілося б покращити, то це щоб на платформі існував якийсь фіксований цінник. Є дуже розповсюджена проблема у фрілансерів, що важко сказати ціну одразу. А якщо її треба ще й із платформою ділити, то в її формуванні вона точно має брати участь (коментар від платформи: у випадку Taker | Maker креатор не ділиться з платформою гонораром, сервіс платформи оплачую клієнт у розмірі 10% від гонорару креатора за проект).


На чому зараз фокусуєшся у роботі? Що змінилося в роботі в контексті до / після війни?

Зараз я розумію як важливо в ідеях не втрачати власний стиль та ділитися українським креативним досвідом із клієнтами з інших країн. Звісно, не нехтуючи новими підходами, якими вони так само діляться. Перебуваючи в іншій країні, треба бути відкритим до нового та щиро ділитися тим, що вдалося набути під час війни. Ситуація у моїй країні дала мені чітке розуміння, що моя діяльність може вплинути на економічний стан та імідж української креативної спільноти. Головний скіл, що я набула, — адаптація та відсутність дратівливості, що була доволі розповсюдженим явищем під час роботи на мирному українському ринку. Ми нарешті готові об’єднуватися та прислухатися.


На твій погляд, як власникам бізнесу знайти ідеального креатора — того, хто точно зробить роботу як потрібно?

Точно скажу, що українські креатори, — дуже працьовиті та відповідальні. Ми пройшли страшне випробування та змогли не втрати здоровий глузд та бажання працювати у будь-яких умовах та куточках світу. Круто коли клієнт звертає увагу не тільки на досвід, а й на смак і стиль креатора. Тоді можливо створити сильний зв'язок і отримати крутий результат.


А як стати креатором, з яким завжди хочеться працювати?

Треба бути чесним і не прикрашати дійсність. Не варто мати завищених очікувань, але й занижувати свою ціну в ситуації, що склалася, у жодному разі я б не рекомендувала. Щоб стати креатором у воєнний час треба не соромитися розповідати історії, але й шукати форму та контекст, в якому вони будуть сприйнятті належним чином. Війна забрала в українців дуже багато речей. Однак, ми продовжуємо отримувати не тільки досвід і зброю. Зараз ми маємо доступ до освітніх ресурсів та інструментів для креативної роботи. Треба ними користуватися, як ЗСУ джавелінами.


Дивитися портфоліо Нікі, креативної копірайтерки.

6 переглядів